Що таке волосся? частина захисного покриву. Показник здоров'я. Символ жіночності. Засіб самовираження. Робочий матеріал. Не лише для перукарів, для художників також. Найцікавіші приклади таких робіт об'єдналися у проект «Моя краса. Волосся»
Перукар вирішує утилітарну задачу — зробити красиво. Для художників, які взяли участь у проекті, важливим є інше — зачіска і навіть сам стан волосся відображають, що відбувається з особистістю. Не естетика, а зв'язок зовнішнього та внутрішнього. «Виставку я задумала давно, — розповідає куратор проекту художниця Аля Хестанті. — Виявилося, що тема волосся хвилює багатьох. Волосся парадоксальне — з одного боку, воно завжди на увазі, принаймні, у нашій культурі. А з іншого це дуже особисте. Доторкнутися до руки малознайомої людини — нормально, а ось доторкнутися до волосся — неприйнятно». Про сакральність волосся – найперша робота експозиції – відео «Шепотки». Дівчата-художниці вигладжують волосся одне одного і нашіптують на них добрі побажання — вгадай, де закінчується перформанс і починається давня язичницька практика.
Волосся – показник статевої приналежності. Суспільство давно визначило, де у жінки має бути довго, де коротко, а де волосся не повинно бути взагалі. Ці правила у своїх роботах заперечує Янка Сметаніна. Голі жіночі фігури виконані в графічній техніці та «прикрашені» волоссям із ниток — причому на тілі довжина волосся доведена до абсурду. Обурення – захоплення – розуміння: навіть якщо порушити стереотипи, жінка не перестане бути жінкою.
У фізичному сенсі волосся — продовження шкіри, але емоційно воно скоріше продовження особистості. Щось улюблене та дороге. Тому дивитися відеоролик з перформансом Олі Кройтор майже нестерпно — художниця в білій сорочці до п'ят миє підлогу (!) своїм прекрасним довгим волоссям. Волосся – мертві клітини! — сприймаються як щось живе.
У скульптурі улюблениці нашої редакції Олени Демидової пасмо світлого волосся вростає у шматок цементу. Художниця планувала працювати зі справжнім волоссям, але не змогла. Так і написала куратору: «Аля, вибач, я не можу — волосся живої людини у цемент».
У роботі Марії Іонової-Грибіної цементу немає, зате є жуйка, що застрягла у волоссі. Плювок жуйкою в найдорожче — нехай не в душу, але у волосся! символізує акт зовнішньої агресії. Чимось це навіть страшніше, ніж плювок у душу, адже жуйку не вичісати, а це означає прощай волосся. Дуже особиста робота Аяни Чигжит «Крок смерті» теж про руйнування, але вже самої себе і зсередини. Коли людина переживає депресію, у неї випадає волосся — ось це повільне самознищення і стало темою для роботи Аяни. «Так вийшло, що на виставці багато важких робіт про якісь кризи, – каже Аля Хестанті. — Це нормально, бо для художника творчість — це арт-терапія. І коли ти ходиш виставкою і розумієш, що кризи бувають не тільки в тебе, стає легше».
Зміни часто починаються саме з волосся. Змінюючи їхній колір і довжину, людина ніби сигналізує — я тепер інший і все в мене буде інакше. У роботі Наталії Зотикової зібрані акуратні каштанові хвостики її власного волосся. Приблизно раз на 3 роки Наталія зістригає волосся - так виходить подоба особистого художнього щоденника без слів. Стрижка як оновлення – обнулення досвіду. До речі, відкриття виставки супроводжувалося перформансом — майстер Школи стилістів «Персона» поголив куратора Алі Хестанті. «Для мене це символічний акт – перехід на новий рівень, – каже Аля. — Знаєте, я теж маю роботу з волоссям — дуже особисту. Коли я розлучалася з чоловіками, вони зістригали волосся. Я зробила зі штучного волосся 3 чоловічі коси та назвала цю роботу «Даліла».
Не всі роботи на виставці такі болісно емоційні. Інсталяція Паруйра Давтяна - акуратно складені лабораторні пробірки з пасмами волосся всередині. Волоссям для цього проекту поділилися дівчата, пов'язані з мистецтвом — куратори, художниці, галеристки. Але це не важливо. Важливо, що саме волосся (не руки, не серце і навіть не мозок!) відбиває наше «Я». Ось вони які. Волосся. Моя втіха!
